Загальноамериканська культура в умовах прискореного розвитку капіталізму  

Загальноамериканська культура в умовах прискореного розвитку капіталізму

Після прийняття федеральної Конституції 1789 року був створений загальнодержавний уряд, першим президентом обрано Дж. Вашингтона.

Прискорений розвиток капіталізму в США на про­мислово-аграрній основі відбувався в цей період у межах так званого гамільтонівського курсу національної економіки (О. Гамільтон — міністр фінансів), який передбачав ряд протекціоністських заходів, проведення політики державної підтримки вітчизняної промисловості, торгівлі та сільського господарства, використовуючи для цього «широку інтер­претацію» конституції (здійснення принципу «суспільної корисності» будь-яких урядових заходів, якщо вони не заборонені законом).

Економічні реформи Гамільтона посилили поляризацію політичних сил, у результаті чого виникли перші американ­ські партії — федералістська, лідером якої став О. Гаміль­тон, та демократично-республіканська на чолі з Т. Джеф-ферсоном. У 1800 році на чергових президентських виборах переміг Т. Джефферсон, з ім'ям котрого американці по­в'язували радикальні зміни в усіх царинах суспільного життя.

Кардинальність ініціатив республіканців обмежувалася посиленням на Північному Сході та Південному Заході сепаратистських настроїв, організацією заколотів, які мали на меті створення незалежних держав на територіях Нової Англії західних штатів і частини іспанських колоній. Небез­пека розколу нації та держави затримала, але не змінила напряму соціально-економічного розвитку американського суспільства. Як не припинила закріплення буржуазно-де­мократичних тенденцій складна міжнародна ситуація та англо-амвриканська війна 1812 року.

Англо-американський збройний конфлікт 1812—1815 років не був викликаний реальною загрозою втрати неза­лежності й територіальної цілісності США.

По закінченні англо-американської війни політико-економічне життя США стало відносно спокійним. Із сепа­ратизмом Нової Англії було покінчено, зміцнилася єдність нації, «Ера доброї злагоди» (the Era of Good Feelings) — як назвали сучасники президентство Джеймса Монро — мала стати часом безпрецедентного розквіту національної про­мисловості, зміцнення права приватної власності й націо­нальної державності, суттєвої зміни внутрішньополітичної атмосфери.

Ілюзорність загальної гармонії виявила економічна криза 1819 року.

Насильне приєднання територій Дикого Заходу пов'я­зувалося з вищими інтересами США, їхнім розквітом, міжнародним визнанням, з гідністю й могутністю нації. Із завоюванням незалежності віра в особливу місію Америки стала важливим фактором формування американського на­ціоналізму. Американський націоналізм, внутрішня й зов­нішня експансія взаємно переплітаються в «єдиній комбі­нованій системі політики». Вона ввійшла в історію США як доктрина Монро.



Стрижнева ідея доктрини Монро — поділ світу на дві частини: американську та європейську. Географічне розта­шування передбачало відмінність інтересів націй. Крім того, економічні навички, працелюбність та енергійність народу США утверджують переваги їхніх прав у Південній і Пів­нічній Америці. Остання проголошується законною влас­ністю великої та швидкозростаючої нації. Будь-який замах європейських країн на територію Західної півкулі сприй­мається як загроза безпеці й щастю Сполучених Штатів. У свою чергу американська держава зобов'язується щодо внутрішніх справ європейських держав дотримуватися по­літики невтручання. У зв'язку з цим був сформульований один із центральних принципів доктрини Монро — «принцип неколонізації». Західна півкуля оголошувалася закритою для створення європейських колоній, а перехід колишніх іспан­ських колоніальних володінь до інших держав Європи забороняється («принцип непереходу»).

Ідеї національної винятковості знайшли своєрідне відобра­ження в художній культурі цього періоду.

Американська дійсність XVIII—XIX століть уявлялася втіленням (хоча й недосконалим) просвітницьких надій. Май­бутнє, яке поставало перед молодою державою попри всі вади сучасного суспільства, було освячене в художній літе­ратурі романтичним ореолом. Разом із цим досить тривала традиція документально-хронікальної літератури привнесла до американського роману прозаїзм, утвердивши «докумен­тальність» як естетичний принцип (творчість В. Ірвінга, наприклад). Завдяки Дж. Ф. Куперу з'являється один з найулюбленіших жанрів американської літератури — «мор­ський роман».

Триває розвиток портретного мистецтва, вершиною якого стала творчість Г. Стюарта — найяскравішого виразника національного змісту в американському мистецтві. Посту­пово, коли реальність почала дедалі менше відповідати образові ідеального гармонійного суспільства, обіцяного батьками, американський портрет втрачає оптимістичну спрямованість. Тривога за майбутнє Америки, проблема захисту людини в ситуації загострення її протиріч із сус­пільством постають новою темою романтичного портрета В. Олстона, Т. Саллі.



Вступ у 1828 році на президентську посаду генерала Е. Джексона затверджував владу нової політичної сили — демократів, правління яких тривало (з невеликими про­міжками часу) до громадянської війни. У другій чверті XIX століття була створена двопартійна система — віґи та демократи. «Період джексонівської демократії» виявив гли­боке протиріччя, ілюзорність «загального благополуччя», злагоди й рівності. Хоча в цей час виникла дуже популярна теорія «консенсусу». («В Америці існує республіка без бо­ротьби, без опозиції, без доказів, за мовчазною згодою, певний consensus universalis».)

Крім того, прихильність демократів до ідей рівності і свободи благополучно поєднувалася з визнанням рабства, переслідуванням і насильницьким переселенням індіанців, захопленням нових територій (анексія Техасу, приєднання більшої частини Орегону, війна з Мексикою, проникнення до країн Центральної Америки й Тихого океану). Протягом першої половини XIX століття територія США збільшилася майже в 3,5 раза й становила 3 022 387 кв. миль з населенням 23,2 млн чоловік (5,3 млн на початку століття). При цьому в результаті насильницької депортації індіанців схід­них і південно-східних штатів (делаварів, семінолів, чироків та інших) у резервації на заході Міссурі зі 125 тис. абори­генів, які жили на цих землях на початку 20-х років XIX століття, в середині 40-х років залишилося менш як 30 тис. Величезні території залучалися до світової системи капіталі­стичного господарства й буржуазно-демократичних відносин.

Ідеологічним обгрунтуванням територіальної експансії США були концепції, закладені в доктрині Монро, а також теорія «визначення долі» (Manifest Desting). Остання утверд­жувала особливу роль США як великої держави в Західній півкулі, обраність американського народу, в руках якого — слава людської природи і якому призначена місія по­ширення демократії та її благодіянь на території всього континенту. Але ця місія здійснювалася дуже часто шляхом дипломатичного тиску, організації заколотів, провокацій (Техас, Орегон), воєн (захоплення Каліфорнії та Нової Мексики), підкупу, обману (переміщення індіанців). По­зірно зберігалася видимість договірних і патерналістських стосунків з аборигенами, наголошувалося на миролюбності політики США та вимушеності війни з Мексикою, що нібито обмежувала права й свободи англоамериканського населення, захист інтересів якого — обов'язок і честь США. Ентузіазм усвідомлення національної унікальності, як край­ній прояв, обернувся переродженням націонал-патріотизму в шовінізм.

Незважаючи на поширення в американському суспіль­стві націонал-патріотичних настроїв, зовнішньополітичні дії уряду не знайшли значної підтримки. Навпаки, активізу­ється пацифістський рух. Зокрема, створюється Американ­ське товариство захисту миру. Серед супротивників анексії Техасу, а потім і війни з Мексикою — представники різних суспільних верств і політичних кіл: частина буржуазії, ро­бітники, більшість вігів, квакери, конґреґаціоністи.

У демократичних колах поширюються аболіціоністські настрої. З'являються такі твори, як романи Р. Ґілдред «Білий раб, або Нотатки втікача» та Г. Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома», робота Г. Гелпера «Неминуча криза Півдня», памфлет «Деспотизм в Америці» Ф. Дугласа. Поряд з моральним засудженням рабства, яскравим, достовірним художнім описом потворності цієї «особливої інституції» доводиться необхідність як ідейної, так і революційної антирабовлас-ницької боротьби. Бо, з точки зору багатьох авторів, того­часний стан американського суспільства не відповідав потре­бам справжньої демократії, підґрунтя якої — утвердження прав і свобод людини.

Сила й розмах аболіціоністського руху були зумовлені зростанням расово-етнічної самосвідомості самих негрів, їхньої визвольної боротьби. Останні десятиріччя XVIII — перша третина XIX століття ознаменувалися багатьма пов­станнями, заколотами, які перетворили Південь на вій­ськовий табір. Надії на свободу й рівність надихалися перемогами першої американської революції. Особливу роль у аболіціоністському русі відіграли вільні негри, негритян­ська інтелігенція зокрема.

У відповідь на активність аболіціоністського руху план­татори Півдня посилили ідеологічний захист рабства. Вико­ристовувалися як теологія, так і наука. Рабське становище негрів пояснювалося не лише божественним передвизна-ченням, а й «теорією біологічної неповноцінності» чорної раси.

Художня культура, література і драматургія зокрема, відбиває це у стереотипізованому образі фермера, який, втілюючи найбільш шановані чесноти американської нації — чесність, скромність, працелюбність, патріотизм, проти­ставляється місцевому жителеві, зіпсованому цивілізацією. Фермерська праця, повернення до природи уявляються шляхом удосконалення суспільства й людини. Літературна творчість Н. Готорна, Г. Д. Торо, Г. Мелвілла, Е. По, Ф. Купера, Г. В. Лонгфелло, віддзеркаливши умонастрої епохи, стала частиною класичної спадщини американської нації.

Оповідальна проза і драматургія (твори Р. Тайлера, В. Дамлена, М. Ноаха, Е. Моуатта, Д. Сміта, Дж. О. Стоуна), втілюючи найхарактерніші для тогочасної Америки ситуації і образи, сприяли формуванню національних міфів — стереотипів, які визначили психологічне й соціальне облич­чя «американського характеру».

Розчарування реаліями буття зумовило різкий спад у мистецтві живопису. Популярний до цього часу портретний жанр практично не розвивався. На деякий час були забуті оригінальні малярські традиції. В архітектурі великих міст буяла еклектика. Змінилося функціональне навантаження мистецтва — розвага, прикраса, а не виховання душі. Ху­дожня свідомість, здавалося, втратила свого героя, здобут­тя якого стало можливим унаслідок громадянської війни.

5. Культура епохи Громадянської війни та Реконструкції (1861-1877 рр.)

Середина — друга половина XIX століття були позначені стрімким перетворенням США на розвинуту аграрно-індустріальну державу. Цьому сприяло зміцнення на Півночі та Заході країни вільного фермерського госпо­дарства.

Природно, що боротьба за буржуазно-демократичні пе­ретворення передбачала розвиток мережі освіти.

Також не випадково в цей час спостерігається неабиякий «вибух» вітчизняних винаходів. Відкриття в першій половині XIX століття принципу взаємозаміни деталей машин Е. Вітні (масове виробництво стандартних механізмів), винахід гуми Ч. Гудітром, пароплава й підводного човна Р. Фултоном, теле­графного зв 'язку Дж. Генрі та С. Морзе в другій половині століття було поповнено появою телефону А. Белла й фонографа Т. Едісона. Всі вони ввійшли в аннали світової науково-технічної культури. Американська наука набуває загальнонаціонального характеру. Розвивається мережа державно-цільових досліджень, які були зорієнтовані (що характерно для культури американського мислення) на безпосереднє застосування в практиці капіталістичного господарства.

Патетика індустріалізації вплинула на утвердження в масовій свідомості уявлення про необмежені можливості самоактуалізації та самовираження особистості. Культура досягнення особистого успіху репрезентує прагнення до матеріального благополуччя, психологію збагачення й рівність можливостей як романтизований варіант духовності, фор­муючи головний міф американської нації — «американську мрію».

«Американська мрія», грунтуючись на культивуванні та­кої важливої риси національної психології, як індивідуа­лізм, із необхідністю передбачає конформізм. Не випадково в подальшому у масовій свідомості формується образ «середнього американця».

Якщо обличчя північних та частини західних штатів визначали промисловий переворот, а потім індустріалізація, революція в транспортних засобах, високотоварне фер­мерське господарство, то на Півдні генезис капіталізму й початкового нагромадження капіталу відбувається в умовах поширення рабовласницьких плантаційних господарств, які, попри рутинність техніки й методів організації виробництва, залишались економічно прибутковими та ефективними.

Неминучість боротьби з рабством як моральним і со­ціальним злом відчувається в ситуації загострення со­ціально-політичних суперечностей 40—50-х років XIX сто­ліття. У федеральному уряді посилюється вплив плантаторів Півдня, які намагалися в зовнішній і внутрішній політиці США реалізувати свої інтереси. Процвітає (особливо за часів президентства Б'юкенена) контрабандна торгівля ра-бами-африканцями, незважаючи на офіційну заборону 1808 року. Посилюється рабовласницький терор. Великого по­ширення набув так званий суд Лінча — розправа без суду та слідства.

Соціально-економічне й суспільно-політичне становище країни, де співіснували дві антагоністичні системи — ка­піталізм, буржуазні свободи Півночі та рабовласництво, тиранія Півдня — вимагало вирішення проблеми май­бутнього розвитку американської держави. Процеси інду­стріалізації країни 50—60-х років, створення загального національного ринку й транспортної системи, капіталізація нових територій Заходу залежали від поширення рабства. Протиріччя двох протилежних сил вийшли за межі по-літико-економічної боротьби й набули форми збройного конфлікту. У квітні 1861 року почалася найкривавіша в історії країни громадянська війна.

Перемога на виборах 1860 року представника центрист­ських кіл республіканської партії Авраама Лінкольна, пе­рехід влади конституційним шляхом до буржуазії та по­літика нового уряду (непоширення на нових територіях рабства як аморального явища, осуд війни з Мексикою, розвиток Заходу в інтересах фермерства) викликали нега­тивну реакцію рабовласників Півдня й були приводом до сецесії (відокремлення рабовласницьких штатів від Союзу). Одинадцять штатів, які займали близько 40 % території США, створили Конфедерацію рабовласницьких штатів. Країна поділилася на два ворожих збройних табори, внаслі­док чого виникла серйозна загроза існуванню єдиної нації та держави.

Деякий час у правлячих колах Півночі панувала ілюзія можливості мирного вирішення конфлікту.

1862 рік став вирішальним у Громадянській війні. Був прийнятий закон про гомстеди — земельні ділянки, які практично безплатно мав змогу придбати кожний американський громадянин.

30 грудня 1862 року А. Лінкольн підписує текст Прокла­мації про звільнення рабів. Прокла­мація стала надзвичайно важливим документом американ­ської історії, вирішуючи одну з основних проблем трьох­сотрічного розвитку народів Америки. Вона привернула симпатії прогресивних кіл Європи, що завадило інтервенції європейських держав. Масовий героїзм негритянського на­роду, який поряд з пролетаріатом і фермерством став го­ловною рушійною силою Громадянської війни, активне керівництво ліворадикальної буржуазії дали змогу зберегти державну єдність США (ціною великих втрат — у воєнних діях загинуло понад 600 тисяч і поранено близько міль­йона чоловік).

Наступний період в історії США (1865—1877 pp.) — Реконструкція Півдня --як продовження процесу со­ціально-економічних перетворень, розпочатих у роки Гро­мадянської війни, характеризується такою ж складністю й суперечністю боротьби за буржуазно-демократичне рефор­мування молодої, але вже однієї з найвпливовіших світо­вих держав.

Збері­гаються значні політико-економічні позиції плантаторів Півдня, котрих підтримували як демократична партія, так і, частково, уряд президента Джексона. Не випадково цей час увійшов в історію як «період джексонівської реакції». Намагаючися змінити соціально-економічну ситуацію на свою користь, плантатори організували безпрецедентну сис­тему терору проти негритянського населення та лояльних до нього білих громадян. Були створені численні расист­ські терористичні організації, такі як «Білі ліги», «Вогненні хрести». Особливою жорстокістю й масовістю в багатьох південних штатах вирізнявся Ку-клукс-клан, створений у 1865 році в Теннесі. Визволення негрів насправді мало лише формальний характер. Прийняття численних законо­давчих актів, так званих «чорних кодексів», фактично впроваджувало нову форму рабства. Життя негрів суворо регламентувалося. Вводилася система резервацій і заборон.

Прийняті в десяти колишніх рабовласницьких штатах нові конституції закріплювали буржуазний шлях соціально-економічного розвитку. Під час виборів до конституційних конвентів південних штатів (1867 р.) була проведена найдемократичніша у світі правова реформа — участь у виборах усіх громадян США незалежно від соціального статусу й раси. Право представництва в офіційних органах дістали негри.

Найактивнішою силою, яка сприяла радикалізації соці­ально-економічної реконструкції Півдня, були афроамери­канці. Роки радикальної Реконструкції стали часом духовно­го розквіту негритянського народу. Розвивається негритян­ська сільська кооперація як форма ведення господарства, система негритянського самоврядування, створюється не­гритянська міліція та юніоністські ліги. Внаслідок відміни сегрегації у шкільній і вищій освіті розвивається народна просвіта, відкриваються негритянські університети.

Але в цілому расова дискримінація залишалася. Більше того, у 60—70-х роках XIX століття посилилася політика геноциду щодо корінних жителів Америки. Численні війни з індіанцями, закон 1867 року про резервації й примусове переселення аборигенів на спеціально відведені території, культурна та економічна ізоляція призвели до масового знищення й вимирання багатьох племен. Культурна відсталість, масова неписьменність, котрі залишились як спад­щина від колишніх часів, призводили до розпалювання расової ворожнечі й шовіністичних настроїв серед білого населення Півдня.

Визнаючи законність існування альтернативної сторони, партії змагалися з питань про форми правління, а також про те, хто найкраще міг реалізувати ці форми. Така ситу­ація розглядалася як ідеальний взірець для наслідування, що дуже характерно для американської «традиції винятко­вості».

Складність, конфліктність внутрішнього життя США не змінили зовнішньополітичного курсу. Перетворення в могут­ню промислову державу з високопродуктивним сільським господарством (рівень економічного розвитку США був значно вищим, ніж у таких розвинутих країнах, як Німеч­чина, Франція) і, як наслідок, зміна світових політико-економічних позицій американської держави стимулювали поновлення експансіоністських прагнень. Ліквідація про-французького режиму в Мексиці, купівля в 1867 році Аляс­ки, зростаючий інтерес до Канади як зони економічного й політичного панування США, посилення впливу у Вест-Індії, намагання використати частину її островів як військово-морські бази — таким чином зовнішня політика країни була спрямована на зміцнення міжнародних позицій США як у Західній півкулі, так і у світі в цілому.

Громадянська війна й Реконструкція поряд з бурхливим розвитком капіталізму вільного підприємництва сприяли підвищенню матеріального та культурного рівня життя американського населення. Мистецтво знову знаходить сво­го героя, в якому втілилась «американська мрія». Естетико-психологічні, соціально-політичні потреби американця зу­мовили розквіт літератури «успіху». Незважаючи на існуван­ня творів Е. По, Г. Мелвілла з властивим їм критичним поглядом на світ, більшість сучасників прихильніше ста­вилася до творчості Т. Флінта, Е. Габбарда, Г. Олджера. Монополія «олджеризму» в літературі відповідала ідеології «простої людини, котра зробила себе сама», її настановлен­ню на успіх, стала складовою національної свідомості американців. У літературі, як і в образотворчому мистецтві, зростають реалістичні тенденції (хоча у живописі, попри появу нових жанрів, істотні злети не спостерігаються). В професійній музиці превалює еклектика та орієнтація на європейські традиції. Вітчизняні опери й симфонії (твор­чість У. Фрайя, Дж. Брістоу) поступалися популярністю перед менестрельним театром. З'явившись на основі синтезу негритянського фольклору та англійської баладної опери, він став попередником специфічно американського жанру XX століття — мюзиклу. Тим самим підтвердилося харак­терне для трьохсотрічної американської музичної культури виникнення справді національного й самобутнього саме у сфері жанрів народної музики.

Періодом Реконструкції в історії Сполучених Штатів закінчується ера народження й змужніння великої ци­вілізації, її матеріальної й духовної культури, існування якої суттєво розширило межі планетарної свідомості. Людство зіткнулося з неординарним досвідом становлення могутньої нації, самобутність котрої зрошувалася не на тисячолітньому ґрунті корінних традицій, а на основі трьохсотрічної асимі­ляції культурного надбання народів Європи, Америки, Африки та Азії.


0876080247330126.html
0876133268487755.html

0876080247330126.html
0876133268487755.html
    PR.RU™