Нова українська література особливості зародження і розвитку.  

Нова українська література особливості зародження і розвитку.

Нова українська література — період в історії української літератури, що охоплює 19 століття і характеризується становленням нової, ближчої і зрозумілішої для народу літератури. Періодизація Виділяють чотири періоди розвитку нової української літератури: Кінець VIII -30 р. ХІХ ст – розвивається просвітительский реалізм, сентименталізм. Формуються нові провідні жанри поезії, прози та драми. Саме цей період розвитку літературною української мови. 1840-60-ті роки ХІХ ст. – розвивається реалізм. З’являється Шевченко зі своїми творами. Зародження літературної критики (П.Куліш) 1870-90-ті роки ХІХ ст. – зародження натуралізму. З’являється журналістика і публіцистика.

Кінець ХІХ – початок ХХ – процвітає модернізм. Кінець 18 - початок 19 століття - час, коли завершується процес ліквідації будь-яких ознак державності України.
Після запровадження кріпацтва, знищення освіти в Україні, заборони українського "Букваря", запровадження російської мови у навчальних закладах Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників від культури думку сприяла духовному розкріпаченню митців. Саме у цей час починається “новітнє українське” відродження. У літературу і мистецтво приходить блискуче, талановите покоління “шістдесятників”Історичне підґрунтя розвитку української літератури 1764 р. – скасування гетьманства; 1773 р. – скасування Запорозької Січі; запровадження кріпацтва;масове закриття народнихшкіл ліквідаціядрукарства;занепад освіти;прийняття законів, указів, що заборонялипоширенняукраїнськоїмовивУкраїні(Указ
Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних (1720), наказ
Петра II про переклад в Україні державних постанов та розпоряджень з української росій
ською (1729), Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській
академії (1753), заборона українських театральних вистав, перекладів українською мовою
Але у відповідь на кріпосницький і національний гніт посилюється опір народних мас, активізується культурно-громадське життя:Вибухи народних повстань;Організація Кирило-Мефодіївського братства (Т. Шевченко, М. Гулак, П. Куліш, М. Костомаров та ін.);Вихід «Книги буття українського народу» М. Костомарова, у якій автор обурюється з приводу підневільного становища України, закликає до національного відродження;Відкриття гімназій, ліцеїв, університетів;Вихід першої граматики української мови Олексія Павловського;Поява перших газет, журналів, альманахів («Молодик», «Ластівка», «Український альманах»);Відкриття Харківської публічної бібліотеки, поява науково-літературних гуртків;Вихід трьох збірок українських народних пісень за редакцією М. Максимовича;Зародження нового українського театру (перші професійні театри – у Харкові, Києві, Полтаві);Розвиток української музики і живопису (видатні кобзарі: Остап Вересай, Андрій Шут; композитори: М. Маркевич, С. Гулак-Артемовський; художники: Д. Левицький, В. Боро-виковський, Т. Шевченко). вихід перших трьох частин «Енеїди» І. Котляревського, що знаменувало початок нового етапу В історії української літератури, зародження нової української літератури з живою народною мовою.Розмовною мовою були написані драматичні твори І. Котляревського «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».Процес становлення нової української літератури завершується виходом у світ «Кобзаря» Т. Шевченка (1840). Характерні ознаки нової української літератури: Розвиток шляхом народності;Вплив сентименталізму й романтизму – літературних течій, що прийшли із Заходу; на першому плані протест народу проти соціального й національного гноблення;поява Нових тем Соціальної та національної неволі, спільної боротьби трудящих проти
царату, запроданства частини козацької старшини;Поява Нових образів Народних месників, жінки-страдниці, сатиричні образи царів, панівлібералів;поява Нових жанрів: Ліро-епічна поема, віршована байка, балада, соціальна та історична повісті, реалістична драма, громадянська та інтимна лірика.



48. Новаторство байок Гребінки:

Євген Гребінка увійшов в українську літературу як найвидатніший бай кар цієї доби. 1834 року він видав збірку «Малороссийские приказ-

ки», яка набула особливої попу лярності серед читачів. Критики,

високо оцінюючи художню майстерність поета, писали, що байки Гребінки засвідчують придатність української мови до творення різних жанрів, зокрема байки.

У своїх жанрових шуканнях митець спирався на традиції світового письменства, зосібно на досягнення французького байкаря Лафонтена та російського Крилова. Проте використовуючи мандрівні сюжети своїх попередників, український поет виступив як оригінальний митець, адже творив байки відповідно до власних ідейно-естетичних пере-



конань. Передусім, він змальовував у своїх творах український світі персонажів, надавши їм яскравого національного колориту. З цією метою він органічно пов’язав байку з українським фольклором, народним світосприйняттям, народними уявленнями про добро і зло.До збірки байок Гребінки увійшло двадцять сім творів, які об’єднані цілісним художнім задумом, а саме:висміяти вади антигуманного суспільства, представити в сатиричному плані галерею характерів різних верств.Тематика їх широка. Автор порушує моральні й суспільні питання. Використовуючи алегорію, він змальовує безправ’я простої людини, пиху і чванливість, жорстокість і зажерливість, аморальність і немилосердність людей.Новаторство байок Гребінки полягає в їх демократизмі та народності.Адже оцінки суспільним явищам,

вчинкам людей, представникам різних верств населення байкар дає з позицій оповідача з народу. У байках Є. Гребінки «простий чоловік», це чий погляд на світ, добро і зло виразно протистоїть позиції панів, чиновників, напасників народу. Оповідь наратора щира й простодушна, але сповнена іронії і народним гумором та дотепністю. Байкар показує персонажів у комічному, а іноді в бурлескному плані, як-от у байці «Грішник». Цар у «люльку пхав вогонь, і люлька гасла в роті», цар клявся, немов простолюдин: «Щоб луснув я, щоб я до вечора сказився». Мовлення оповідача насичене народними прислів’ями, приказками, фразеологічними зворотами: «Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать»,

«Дурний! Дурний! А в школі вчився», «Чорти б їх мучив матір!» та інші.У багатьох байках автор порушував морально-етичні питання життя українського народу («Лебідь і Гуси»,

«Могильні родини», «Мірошник», «Дядько на дзвониці»). Вони перейняті любов’ю до людини, прагнуть застерегти її від нерозважних вчинків. Народний оповідач від імені

автора засуджує чванство і шанує порядність.

49. Драматургія Костомарова виростала з європейського контексту, зокрема давньогрецьких моделей, і національних традицій ХVІІІ – ХІХ століття. Відомо також: на початку творчості Костомаров захоплювався Шіллером, перекладав Шекспіра, що стало імпульсом до оригінального творення, зокрема в історично-героїчній психологічній віршованій драмі "Переяславська ніч". В архіві Костомарова зберігаються уривки нереалізованих п'єс із життя відомих діячів історії України (Хмельницький, Мотря Кочубей), що засвідчують тяглість і "героєцентричність" його драматургії. Тож у час, коли на початку ХІХ століття українська література ще не мала жанрів української історичної поеми, історичного роману й повісті, історичної драми, М.Костомаров намагався започаткувати жанр історичної драми, протягом трьох тижнів у лютому 1838 р. написавши історичну драму "Сава Чалий".

Стосовно витоків драматургії Костомарова слід, вести мову про європейські стимули творчих початків, прагнення письменника покласти в підґрунтя драматичного жанру, як і загалом мистецької літературної роботи, інтелект, ерудицію, ґрунтовне знання давньої класичної і сучасної йому європейської літератури. Драматургія Миколи Костомарова прикметна високою стильністю героїчних місць, широтою проблематики і тем, новаторством сюжетів, інтерактуальна в моделюванні культурних ландшафтів минулого, суспільного життя й етнічних міжнаціональних стосунків у Причорномор'ї і в Речі Посполитій, алюзіями в сучасні для автора обставини.

Драматургія вповні виявила оригінальність письменницького обдарування митця. Першим серед драматургів-романтиків ХІХ ст. він продуктивно опрацював історичні теми. Як і в прозі, у драматургії Микола Костомаров інтерпретував ті сюжети з історії, у яких із особливою силою виявлялося прагнення народу до звільнення від іноземного поневолення, оборона віри і звичаїв. Стійкий у п'єсах із українського минулого інтерес до Хмельниччини, гайдамаччини.

П'єси Костомарова – принципово нове явище в розвитку української драматургії першої половини XIX ст. Майже всі драматичні твори Костомарова виникли на історичному грунті, їх конфлікти, характери чільних героїв мають виразно національне начало і спрямування. У драматичних творах Костомарова щасливо поєднався талант майстра слова з великою ерудицією вченого-історика.

Незважаючи на те, що деякі драми писані російською мовою, вони наскрізно перейняті українськими націєтворчими ідеями і переконаннями автора. Драматург, як правило, звертався до складних суперечливих моментів історії, в фокусі яких поставали проблеми національної ідентичності українського народу, боротьба його за національне визволення. Сюжети і конфлікти драматичних творів служать автору для утвердження моральної вищості українського народу, його здатності до демократичного співжиття з іншими етносами. Костомаров намагався дати всебічне і естетично виразне висвітлення цих мотивів. Порушувані в його п'єсах проблеми, як правило, спроектовані на актуальні явища суспільної дійсності XIX століття, сфокусовані драматургом на становищі України в Російській імперії.


0880953255655692.html
0880974549056373.html

0880953255655692.html
0880974549056373.html
    PR.RU™